Любити Україну по-російськи… Як це?

 

Роздуми і дискусії про мову… Ними дуже зарясніло у соцмережах. Нормально це чи ні? Дискусії нормально, але стосовно дискусії про державну мову – ні! Це вже  зовсім повний перебір. Живеш в державі, не вчиш державну мову, і нахабнієш… Це не нормально! В багатьох країнах світу таке просто  неможливо. Дуже жорстко охороняють державну мову в Естонії, Чехії, Франції, Туреччині. І таких прикладів є ще більше. В багатьох країнах без знання державної мови та наявності сертифікату про її знання певного рівня не влаштуєшся на роботу. А от в Україні, як пост-совковій та безмежно зросійщенній  державі таке  «диво» можливо.

Написати цю статтю у вигляді «розбору польотів» мене підштовхнули судження кропивницької російськомовної журналістки Ольги Степанової з мережі Фейсбук «Почему вы так ненавидите Украину?»

І що з цього приводу вона пише: «Этот вопрос все время задают оппонентам поклонники нового законопроекта “Про державну мову”. Я стараюсь не ввязываться в дискуссии о языке и о названии города – давно. Но тут случайно ввязалась…
И меня совершенно поражает главный аргумент сторонников законопроекта: “Почему вы так ненавидите Украину?”. Ребята, я люблю Украину!
Почему вы считаете, что кто-то против того, что государственным языком Украины должен быть украинский? Все – за!»

Відповідь перша. В якщо любиш Україну, то чому не поважаєш українців до яких завітали не то в гості, не щоб коріння пустити і… маємо практично штучно роздмухану проблему – росіяни, де не з’являються вимагають і особливого ставлення до себе і безмежних бонусів. А потім починають говорити, що Росія нам, де живуть росіяни, і це навіть там де Росією і не пахне. Це така любов до країни нового свого помешкання? Любов за певні зручності, а з мовними незручностями починається запекла боротьба до нестями (на щастя не у всіх). Це вже не схоже на любов, а виглядає не то зґвалтуванням, а скоріше рекламною акцією на зразок провокації зґвалтування.

А чому в державі Україна хтось повинен бути проти державної мови української? Хіба в Росії хтось виступає проти державної мови російської? Будьте панове росіяни послідовними і не живіть за подвійними стандартами! Навіщо нам подвійне дно з «димом Росії», що Вам душу гріє? А нам він теж повинен щось робити з нашою душею? Робити удушшя за вашою логікою, але називатися інакше, мабуть,  «культурной дружбой двух народов». Але події в Донбасі переконують, що такої дружби не існує, а з огляду на «роботу «градів», вже і навряд чи зможе існувати. Дружба через снайперський приціл це лише ноу-хау вашого (не нашого) «руського міра», який насправді ніякого ні «міра», ні спокою не передбачає, а лише колотнечу та насильство.

А чи варто в унітарній державі, де більше 85% живе українців йти на мовному повідку іноземної нацменшини. В жодній з країн Європи, де живе багато арабів чи турків ще немає руху за впровадження другої державної мови!

Далі по тексту у пані журналістки йдуть такі заяви: «Почему вы думаете, что я против того, чтобы в магазине или в больнице ко мне обращались по-украински? Мне абсолютно все равно. Я хорошо знаю украинский – поверьте, лучше многих “патриотов”. И я готова сдать любой экзамен. Мне это несложно. (Подозреваю, что какому-то сельскому фельдшеру будет сложно – особенно в Закарпатье, да и у нас грамотных людей не так уж много. Но я не об этом).
Потратьте время – прочтите законопроект. В части книгопечатания, например. Планируется, что чтобы издать в Украине, например, повести Тараса Шевченко, нужно перевести их на украинский и в переводе издать большим тиражом, чем в оригинале! Понимаете? Ну ладно, книгопечатание в Украине и так на ладан дышит – я обойдусь электронными книгами и смогу читать Шевченко, Гоголя и Булгакова в оригинале. И так сделают все.»

Відповідь друга. Якщо все одно якою мовою звертаються, то до чого тоді дискутувати? Питання зрозуміле?! Чому здіймається чергове завивання з мовного питання? Для чого? Які і кому потрібні наслідки цієї колотнечі? І що вона організована з «ініціативи трудящих ся» які не бажають вчити державну мову, і які своєю мовою мають велике бажання домінувати в цій країні та принижувати титульну націю? Можливо що трохи є таких «трудящих ся», але їх крапля в морі. І чому ця крапля переповнює береги  свого «мовного горщика»  та має бажання виглядати морем?

Тепер про «малограмотних українців» в Україні та «дуже граматних расіян» там же. Зверніть увагу, що досі ні разу не вжиті терміни «москаль», «московіт», «ординець» чи «кацап», що насправді відповідають духові поведінки російської нацменшини в Україні. Немає в Україні проблем з молдаванами, вірменами, поляками чи болгарами, які на велике диво чомусь не будують у нас свого  молдавського, польського, вірменського чи болгарського «міра», не звертаються до українців при спілкуванні молдавською, польською, вірменською чи болгарською мовами. Але вони бережуть свою мову, культуру, національні традиції, створюють національні громади, і всім цим нікому не заважають. Все це стосується і грузинів, євреїв, греків та багатьох інших. Лише росіяни вважають, що вони мають право на особливе ставлення до них та їхньої мова! А по якому це праву? Праву колишнього господаря та гнобителя України? Ще  не загоїлися і ятряться рани вирізаного росіянами Батурина, сплюндрованої в 1939 році Західної України, і вже аємо свіжі рани Донбасу. І під цей аккомпонімент нам на блюдечку з блакитним обідочком знову «пруться зі своїм язиком». Але в чому секрет малограмотності? А в тому, що вивчення двох схожих мов засмітило обидві, і тому маємо український суржик та український варіант російської з домішками мату і не маючий нічого спільного з «вишуканою російською літературною» мовою. І з цього приводу закиди про малограмотність? А чи не повальна русифікація призвела до такого стану речей?

Здано класиків літератури. Серед них Шевченко, що писав повісті для російського вжитку виключно вишуканою, а не нинішньою російською мовою. А чи писав хтось з російських класиків крім своєї рідної ще українською? Приклади є. А писав це Шевченко, живучи в Росії! Але багато росіян живучи в Україні цього не робили, не роблять і не бажають робити. Переважна більшість українців володіє двома мовами, а певна частина і трьома-чотирьма. Здається, в Росії такого контингенту серед росіян набагато менше. В Україні є, можливо на жаль, російські школи, а чи є українські в Росії? Але там немає і українського мовного питання при проживанні мільйонів українців за паспортом, за походженням та колись переписаних в росіяни.

Книжки, що друкуються на мовах оригіналу. В них є потреба завжди, але українцям катастрофічно не  вистачає книжок рідною мовою, і чина часі говорити про нестачу російських книжок, якими, на жаль, завалені всі полиці книгарень?

 

Відповідь третя. Пані перелякалася мовних інспекторів і пише: «А про языковых инспекторов и языковые инспекции по жалобам (читай: доносам) сограждан – это вообще шедевр. Не понравился кассир в “АТБ” – вызываем инспектора, пусть, сука, сдаст экзамен! Конфликт с няней в детсаду – языковая инспекция. Медсестра в больнице что-то не так сделала – развлекаемся! Повторюсь: лично меня можно инспектировать, мне не страшно. У меня диплом украинского филолога есть и даже стаж преподавания украинского языка.
Но напрягитесь! Вспомните, чем заканчивались предыдущие игры с языком, кому и для чего они были нужны. Вы никогда не задумывались, почему они не развивают украинский язык, а раскалывают общество? Почему я у себя в ленте читаю, что кого-то “нудить від кацапів з їх кацапською мовою” и что, если я имею наглость обсуждать законопроект, значит, ненавижу Украину… Конечно, я могу просто отписаться от людей, которые пишут такие вещи, но я знаю и уважаю многих из них.
Именно это пугает…»

Тут принаймні слід згадати про нещодавно роздмуханий скандал навколо випадку з письменницею Ларісою Ніцой. З людиною у неї вдома нахабно відмовилися розмовляти її мовою, при тому державною, і за  юридичною версією, захищеною Конституцією і законом. В іншій цивілізованій країні такі продавці не працювали б в крамницях! А в Україні, будь ласка, мовне нахабство на всі смаки і у всіх різновидах! Дехто закликав не купувати її книжки, до речі дитячі. І чи не дитячі книжки рідною мовою першими охороняють мовний простір нашої малечі? Як би скандалили наприклад навколо Ліни Костенко, не наважилися б на такі заклики. Можливо шановна поетеса не кинула б монетним дріб’язком, можливо її не наважилися в крамниці так зневажити, але є привід для роздумів, що робити з такою сферою обслуги та її групою підтримки.

«Ігри з мовою» всі знають чим закінчуються – Донбасом, але ініціатором того всього ніколи не була українська сторона! Та ж неукраїнська сторона і почала «раскаливать общество»  під мовним приводом. То до кого і для кого ці запитання журналістики? Таки впряглася і розпочала! Чому не стрималась і вивалила , як з рогу купу недолугих аргументів?  Засвербіло російське «начало»?  А виправдовуються лише винні.. Знає киця чиє сало їсть…

Не подобається користуватися державною мовою, то хто заважає «повернути стопи» та поїхати туди де твоя рідна мова державна? Так нє, залишимось тут колотити мовні коктейлі, розпалювати сварки, стріляти з «градів». Така мабуть вона сутність «русского міра». Українці це зрозуміли, а росіяни вважають себе розумнішими і продовжують…

А ще фраза добродійки: «Почитайте про украинский язык жестов – тоже интересно.» Де про це в проекті Закону і до чого це було написано? Навіть українська мовчанка та жести їм не до вподоби…  Як  на мене, то що заслужили, те і отримуєте.

А ще був непоганий коментар колеги пані Ольги Юрія Смирнова: « Ну, некий социальный лифт после Майдана вывез несколько гнид казематных наверх, но не более того. Я бы не Интернационалом иллюстрировал эту проблему, а чем то римским, эпохи упадка. Власть в стране не может выполнить базовую минимальную установку “Хлеба и зрелищ” , поэтому в качестве зрелища гражданам предоставляют право убивать друг друга в рамках выдуманных дискусов, типа укроп-вата. Ну, а для тех, кто не любит убивать руками , есть замечательная терапия в соцсетях с ” мовою оккупанта” и “кацапами”

Є в цьому коментарі раціональне зерно, бо журналістка таки «пішла на війну у соцмережі» і зробила вигляд невинного ягнятки, але при цьому забула про вовче вбрання «руського міра».

Р.S. За період з 2004 по 2017 рік кропивницька журналістка Ольга Степанова, як і низка інших її колег  здолала «політичний шлях» від прес-секретаря  блоку і партії «Наша Україна» до палкої прихильниці «руського міра». Чи вітати її з цим досягненням? Мабуть то  «професійна чуйка» така, бути з тими хто «замовляє музику». Нічого політичного – нічого особистого…

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s